Entry for the REFLECTION HUNTERS - SMARP,contest Round 253. (En/UA).

The City is a Grand Mirror
​Everyone had been waiting for the snow—children and adults alike. One day, I parked my car on the curb, and now I realize I won’t be able to drive it again until the weather warms up and the snow begins to melt. To make matters worse, the snow cleared from the sidewalks was piled right up against my front wheels. I’d have to work pretty hard to dig it out and clear a path. But you know what? Let it be! I don’t want to fight the snow. My neighbors' cars are staying put, and mine will too. Instead, I’ll spend more time walking through the snowy streets.
​Winter paints different pictures for me. I walk through the city more carefully now because the roads are slippery. The snowy white landscapes make my city feel a bit more cheerful, and the white color seems to expand the space. On a frosty day like this, it’s easier to breathe. Melancholic Lviv is usually so humid, but the frost has dried the air. I felt cozy and found myself wanting to simply observe everything around me.
​I’ve noticed before how large mirrored windows are being installed along the streets. Entire skyscrapers are built with mirrored walls—like giant television screens reflecting the mood of today’s weather.
​This time, I saw a "pixelated" reflection in a building's large display windows. As I drew closer, the image expanded and grew before my eyes. One window was made of nine smaller panes. Thanks to the glasswork's design, the reflection of the winter landscape looked like a completed jigsaw puzzle. Another window reflected a century-old Austrian building. Surprisingly, there were very few people. Despite such a beautiful snowy winter, the children weren't rushing to the hills with their sleds.
​In this scattered reflection, I see myself. Or rather, my long, grey, warm coat. In that moment, I became a piece of this reflected puzzle.

Місто-це велике дзеркало.
Всі так чекали снігу і діти, і дорослі. Якось я поставила машину на узбіччі, а тепер я розумію, що виїхати зможу лише коли потепліє і хоч трохи розтане сніг. Ще й прибраний з тротуарів сніг згорнули на передні колеса моєї машини. Мені тепер потрібно добре попрацювати, щоб відкопати і розчистити виїзд. То хай собі! Не хочу боротися зі снігом! Сусідські автомобілі стоять, - і моя постоїть. А я буду більше ходити засніжними вулицями.
Зима малює мені інші картини. Я ходжу містом більш обережніше, тому що слизькі дороги. Сніжно-білі пейзажі малюють моє місто трохи веселіше, а білий колір ще й розширює простір. В такий морозяний день на вулиці мені стає легше дихати. Меланхолійний Львів завжди такий вологий, а морозець висушив повітря. Мені стало затишно і було бажання споглядати навколо.
Давніше я вже спостерігала, як вулицями ставлять великі дзеркальні вітражі. Цілі хмарочоси будують з дзеркальними стінами. Наче великий телевізор, який відображає настрій сьогоднішньої погоди.
Цього разу я побачила піксельне віддзеркалення в великих вітринах будівлі. Я підходила все ближче і картина на моїх очах розширювалася і збільшувалася. Одне вікно складалося з дев'яти менших вікон. Відображення зимового пейзажу завдяки конструкції вітражі мало вигляд складеного пазлу. Інше вікно відображало австрійський столітній будинок. Чомусь мало було людей. І справді така гарно сніжна зима, а діти не поспішали з санками на гірку.
Я бачу в цьому розсипаному відображення себе. Вірніше свою довгу сіру теплу курточку. В цей момент я стала частиною цього відзеркаленого пазла.

​I took these photos using my son's phone. His camera added a distinct bluish tint to the shots, making my reflections appear even colder and more crisp in the winter light.Translated with the help of Gemini (English)