Вони будуть жити краще: мої діти, внуки чи, скоріше, правнуки

Привіт! Швидко летить час, вже й осінь 2025 року добігає кінця. Та що там? Якісь кілька тижнів і зима. Так планував сходити на риболовлю, але не судилося. Так хотілося частіше здійснювати прогулянки, теж не вийшло. Так хотілося...

Але нічого. Переживемо чергову жахливу зиму, а зимній період давно вже перетворився на жахіття й буде все в порядку. Можливо. Якщо не буде погіршення на усіх фронтах нашого життя. А має бути якесь покращення? Очевидно, що так. Але мене турбує одне питання — коли?

Колись давно моя бабуся, що пережила війни та багато чого іншого, говорила — “нам тяжко жилося, а вам мусить бути краще”. Тоді я вірив в те, що нам буде краще. Зараз же маю надію, що дітям, скоріше, моїм внукам буде краще. Але це всього лише надія.

Попри непрості часи я бачу певні верства населення країни і їм дуже добре. І слово “дуже” тут навіть не підходить. Цим людям надто добре! Їм так хочеться жити надто добре, що вони вже частково чи повністю втратили деякі людські якості. А ще їх надто багато, на жаль. Вони насолоджуються життям, поки хтось тримається за надію, що його внуки, гадаю, скоріше, правнуки будуть жити краще.

Всім добра!

They will live better: my children, grandchildren or, rather, great-grandchildren

Hello! Time flies, the fall of 2025 is already coming to an end. But what is there? A few weeks and winter. I planned to go fishing, but it didn’t work out. I wanted to go for walks more often, but it didn’t work out either. I wanted to...

But nothing. We will survive another terrible winter, and the winter period has long since turned into a nightmare and everything will be fine. Maybe. If there is no deterioration on all fronts of our lives. And should there be some improvement? Obviously, there is. But I am concerned about one question - when?

Once upon a time, my grandmother, who survived wars and much else, said - “we had a hard time, but you must be better”. Then I believed that we would be better. Now I hope that my children, or rather my grandchildren, will be better. But this is just hope.

Despite the difficult times, I see certain segments of the country's population and they are doing very well. And the word “very” doesn't even fit here. These people are doing too well! They want to live so well that they have already partially or completely lost some human qualities. And there are too many of them, unfortunately. They enjoy life while someone clings to the hope that their grandchildren, I think, rather, great-grandchildren, will live better.

Good luck to everyone!