Свідки прекрасного: спостерігачі власного життя
Привіт! Традиції не змінюю — кава на вечір. На додачу салат вегетаріанський з буряка з часником. Смакота!
Колись я активно розміщував світлини в соціальних мережах, наповнював інтернет в надії отримати лайки. Неодноразово ловив себе на думці, що я не отримую задоволення, наприклад, від заходу сонця. А думаю про те, що це гарний кадр й він може поповнити мою колекцію світлин. Було б нічого, якби я був професійним фотографом, а не звичайним користувачем з якимсь десятком лайків від друзів чи навіть незнайомців. Але ті часи в минулому.
Подібні ситуації я спостерігав й в людних місцях, наприклад, на концерті відомого рок-гурту. Замість візуального та слухового кайфу, я робив фото та знімав відео. Нібито сам концерт був другорядний, а я хотів продемонструвати іншим — я тут був і маю докази.
Це явище, коли ми перетворюємося на свідків чи спостерігачів власного ж життя, має свою назву і цьому присвячена низка філософських робіт. Захочете — знайдете!
Як приклад, світлина до цього допису. Я дуже багато фотографував і не надто добре памятаю деталі, хоча цю красу я бачив зовсім недавно.
Не знаю, чи правда, але я прочитав, що в результаті постійного фотографування наш мозок просто забуває важливі та дуже яскраві моменти. В будь-якому випадку не будьте свідком власного життя, проживайте його в яскравих емоціях.
Всім добра!
Witnesses of beauty: observers of one’s own life
Hello! I don’t change the tradition — coffee in the evening. Plus a vegetarian salad of beets with garlic. Yummy!
I used to actively post photos on social networks, filling the Internet in the hope of getting likes. I repeatedly caught myself thinking that I wasn’t getting pleasure, for example, from a sunset. And I think that this is a beautiful shot and it can replenish my photo collection. It would be okay if I were a professional photographer, and not an ordinary user with a dozen likes from friends or even strangers. But those times are in the past.
I have observed similar situations in crowded places, for example, at a concert of a famous rock band. Instead of visual and auditory excitement, I took photos and shot videos. Supposedly, the concert itself was secondary, and I wanted to show others — I was here and I have proof.
This phenomenon, when we become witnesses or observers of our own lives, has its own name and a number of philosophical works are devoted to it. If you want, you will find it!
As an example, the photo to this post. I took a lot of photos and don’t remember the details very well, although I saw this beauty quite recently.
I don’t know if it’s true, but I read that as a result of constant photography, our brain simply forgets important and very bright moments. In any case, don’t be a witness to your own life, live it in bright emotions.
Good luck to everyone!