Звільнення від чужих "тягарів"./Release from other people's "burdens".(Ua/En)

Привіт усім. Нарешті почався час, коли я не йду в школу на роботу. Хоча сьогодні мені всю ніч снилося, що мої колишні колеги обговорювали мене між собою, а я чомусь все чула і це дуже мене засмучувало. Але просунувшись я відчуваю легкість і спокій.

Сьогодні хочу розповісти про своє звільнення з роботи в школі. Процес звільнення для мене завжди емоційно важке рішення. От початок мені завжди легко виходить. Я можу легко знайти роботу, зрозуміти свої обовязки і почати працювати. Але ось цей момент звільнення я чомусь завжди ладна довго відтягувати, хоча рішення звільнятися прийняте остаточно.
Так було і цього разу. Один мій дзвінок відкрив мені двері в шкільний світ. Було важко, було шумно, але найбільше мені не сподобалося, що мені нав'язали більше обов'язків ніж було передбачено моєю посадою. Коли я зверталася до зауважень, що так не може продовжуватися, то мені дали відповідь, що я насправді нічого не роблю. Тоді я захворіла і мені потрібно було відновитися від цього стресового відчуття.

Насправді я не скаржуся і не хочу у вас викликати до себе будь які співчуття. Я пишу про те, що варто змінювати те, що перестало вам приносити радість. Так я змінила майстра по манікюру, потім змінила своє ставлення до роботи, яка мене пригнічувала, просто, щоб відчувати радість в середині себе.
Я писала заяву на звільнення кілька разів. Першу на своє день народження, другу пізніше, третю в день коли я наважилася піти до директора. Вона не подавала виду на здивування, лише запитала причину. Я впевнено сказала про хворобу батька і що не зможу деякий час працювати. Але я ще додала, що я працюю з дітьми на вихідних і мені важливо йти з роботи щасливою. Директорка підійшла в надзвичайно артистично потисла мені руку вимовивши: "Дякую за роботу, хай вам щастить".

Почався дощ, але мені він зовсім не перешкоджав. Додому я йшла окрилена новими відчуттями волі. Ось чого мені так бракувало, відчувати себе вільною і легкою. Я наче скинула з себе вантажі своїх обов'язків. Тепер в мене нове відчуття, що я все зробила правильно і що важкий досвід нам дається для того, щоб цінувати свою легкість.
Дощ посилився і моя парасолька стала надійним моїм рятівником, хоча осінній дощ був також певним символом, який змивав мої сліди. Я думала про те чи варто було чекати певного моменту, щоб відтягувати час. Я зрозуміла, що коли робота перестала мені приносити задоволення, то вона мене виснажувала і спустошувала. Отож, висновок маю лише один: змінюйте те, що можете, бо життя надто коротке, щоб чекати на зміни і носити чужі "вантажі".
Дякую всім за увагу і візит.

Фотографії зроблені під час крайньої поїздки в Гавареччину. Вони нагадують мені про мою легкість і ніжність. Яка красива наша країна! Яка я щаслива в цьому моменті! Яка красива в цьому році осінь! Надзвичайна!

Hello everyone. Finally, the time has come when I don't go to school to work. Although today I dreamed all night that my former colleagues were discussing me among themselves, and for some reason I heard everything and it really upset me. But having moved on, I feel lightness and peace.
Today I want to talk about my dismissal from work at school. The dismissal process is always an emotionally difficult decision for me. The beginning always comes easily to me. I can easily find a job, understand my responsibilities and start working. But for some reason I always put off this moment of dismissal for a long time, although the decision to resign has been made finally.
And so it was this time. One of my calls opened the door to the school world for me. It was difficult, it was noisy, but most of all I didn't like that they imposed more responsibilities on me than were provided for by my position. When I turned to the comments that this could not continue, they answered that I actually did nothing. Then I got sick and I needed to recover from this stressful feeling.
Actually, I am not complaining and I do not want to arouse any sympathy from you. I am writing about the fact that it is worth changing what has ceased to bring you joy. So I changed my manicurist, then I changed my attitude towards the work that oppressed me, just to feel joy inside myself.
I wrote a letter of resignation several times. The first on my birthday, the second later, the third on the day when I dared to go to the director. She did not show any surprise, only asked the reason. I confidently said about my father's illness and that I would not be able to work for some time. But I also added that I work with children on weekends and it is important for me to leave work happy. The director came up to me in an extremely artistic way, shook my hand and said: "Thank you for your work, may you be lucky."
It started to rain, but it did not bother me at all. I went home inspired by new feelings of freedom. That's what I missed so much, feeling free and light. It's like I've thrown off the burdens of my responsibilities. Now I have a new feeling that I did everything right and that difficult experiences are given to us in order to appreciate our lightness.
The rain intensified and my umbrella became my reliable savior, although the autumn rain was also a kind of symbol that washed away my traces. I thought about whether it was worth waiting for a certain moment to delay time. I realized that when work stopped bringing me pleasure, it exhausted and devastated me. So, I have only one conclusion: change what you can, because life is too short to wait for changes and carry other people's "burdens".
Thank you all for your attention and visit.
(Перекладено за допомогою google перекладач)