The Shadow That Doesn’t Lie, But Adds Dimension./ Тінь, яка не бреше, а дає об’єм. (En/Ua)

​Hi everyone! While walking through the city this Friday, I stopped by "Dzyga" on Virmenska Street. "Dzyga" is the heart of my beloved Lviv—a place where art doesn't hide behind cryptic codes but speaks through texture, light, and shadow.
​I knew there would be a contemporary art exhibition, unexpected photography, or art design. It’s a true creative hub by day and a stage for vibrant young performers by night. I walked in with no expectations of "normalcy"—this place has always been known for its wild metamorphoses. But this time, the installation struck me with its fresh perspective on macramé and circles bound in black thread.
​The black magic of macramé against the white wall ceases to be just material. It becomes the boundary between the real and the imaginary. These black lines on the circles are like graphic scars on a pristine space, which, through their shadows, transform into volumetric labyrinths.
​Simple things become art when seen through the eyes of a true artist. A shadow never lies about form, but it always adds drama. It’s a play of reflections on the wall. And this time, I see how the shadow adds dimension, how it doubles simple objects and expands them. Our lives only become multidimensional when we embrace both our light and our shadow.
​These threads and macramé are like the foundations of our lives, woven by our own hands. We might just be "knots," but when the light of our own presence falls upon us, we become the Art of Shadows.
Translated and adapted by Gemini

The macramé circles, bound in black thread, create an illusion of infinity.

We see only the rope, but the shadow creates something akin to a spine, a solid foundation, a skeleton.
Ми бачимо лише мотузку, але тінь створює щось схоже на хребет, на міцну основу, на скелет.

​In these photos, we see the knots up close. They are sharp, textural, and real. They look like a staircase, reminding me how crucial it is which stairs we choose to climb—the ones that are real, or the ones made of illusion. I am no longer "decoding" them; I am simply admiring their form.
На цьому фото ми бачимо ці вузлики зблизька. Вони чіткі, фактурні, справжні. Наче сходи, як важливо якими сходами підніматися- реальними чи в ілюзії. Я більше не «розгадую» їх, я милуюся їхньою формою.

The installation on the left is a dark, tangled, chaotic construction. Its shadow on the wall represents those very "graphic scars" I wrote about.
Інсталяція зліва — це чорна, заплутана, хаотична конструкція. Тінь від неї на стіні — це ті самі «графічні шрами»

In these vertical woven stripes, we see the illusion of how three becomes five under the influence of light. But when I get closer, I can still only touch the real stripes.
На цих вертикальних тканих смугах ми бачимо ілюзію як під дією світла три стає п'ять. Але коли я підходжу ближче все рівно можу доторкнутися лише до справжніх смуг.

​In this final image, you can see a kind of personal DNA. This structure feels dynamic, as if moving upward and outward. It is a symbol that life is back in motion, evolving according to its own natural algorithm.
НА цьому фото ви бачите свій власниЙ ДНК. Ця структура виглядає динамічною, вона ніби рухається вгору і вбік. Це символ того, що ваше життя знову в русі, і воно розвивається за вашим власним природним алгоритмом.

Привіт усім, гуляючи в п'ятницю містом я зайшла в "Дзигу" на Вірменській. «Дзиґа» — це серце справжнього мого коханого Львова, де мистецтво не ховається за шифрами, а промовляє через фактуру, світло і тінь.
Я знала, що там завжди якась виставка сучасного мистецтва, несподівані фотографії, артдизайн. Це справжнє творче середовище вдень, а вечорами відбуваються концерти молодих драйвових виконавців. Я увійшла без підозри на адекватність виставки, раніше тут відбувалися справжні метаморфози. Але цього разу інсталяція вражала мене своїм свіжим ракурсом на обв'язані чорною ниткою кола і макраме. Чорні чари макраме на тлі білої стіни перестали бути просто тканим матеріалом. Вони стали межею між реальним і уявним. Ці чорні лінії на колах — ніби графічні шрами в чистому просторі, які через тінь перетворюються на об’ємні лабіринти ілюзії.

The macramé circles, bound in black thread, create an illusion of infinity.
Кола макраме, ті самі «обв'язані чорною ниткою», про які я писала.
Тінь від них на стіні створює ілюзію нескінченності.

Прості речі стають мистецтвом, коли на них дивиться справжній митець. Тінь ніколи не бреше про форму, але завжди додає їй драматизму. Гра з відображенням тіні на стіні. І цього разу я бачу як тінь дає об'єму, як вона подвоює прості речі і розширює. Наше життя теж стає об’ємним лише тоді, коли ми приймаємо і своє світло, і свою тінь.
Це макраме і нитки — це як зав'язати власними руками основи нашого життя. Ми можемо бути просто «вузликами», але коли на нас падає світло нашої власної присутності, ми стаємо Мистецтвом тіней.