Пристрасть до ручної роботи
Сьогодні я хочу підняти дуже важливе для мене питання — ручна робота, або так званий "хендмейд". Це значна частина мого життя. Я створюю іграшки, в'яжу одяг, вишиваю, і навіть підставки для своїх ляльок-мотанок роблю сама з дерева. Тому вчорашня ситуація у школі, де я працюю, мене справді вразила.
У нашій школі клас ділиться на дві групи для занять з англійської мови. Нарешті нам найняли нового вчителя, який справді хоче працювати з дітьми. Я підійшла до розкладу, щоб зрозуміти, куди нам потрібно буде перейти після уроку. Розклад уже вивчали інші вчителі, шукаючи потрібні аудиторії.
— А що означає "МАЙ"? — здивовано запитала я. Мені на думку нічого не спадало. "БІБ" — це, мабуть, бібліотека. "АКТ" — актовий зал. "СПОРТ" — спортивний зал. Але "МАЙ"? Крім англійського "May" (травень), нічого не приходило.
— Це майстерня, — відповіла мені поважна вчителька зарубіжної літератури. — На першому поверсі, біля класу історії.
— Знаю, — відповіла я.
Ми зайшли до шкільної майстерні вже після дзвінка. Раніше я заходила туди на хвилину, але щоб провести там цілий урок — це вперше. Минулого року там був гурток малювання, який дуже любив мій син Максим. Я досі зберігаю його малюнки.
Тепер я мала вдосталь часу, щоб роздивитися майстерню. Поки новий учитель вів урок, я вирішила трохи абстрагуватися. Моє тіло працювало у звичному режимі, а душа розглядала стіни, які були прикрашені картинами: мальованими, вишитими, макраме, клаптиковим мистецтвом, різноманітними букетами з сухоцвіту, текстильною аплікацією. Усе це мені таке знайоме й цікаве!
— Як тут мистецьки атмосферно, — задумливо промовила я.
— О, це вже залишки з колишніх часів, — відповіла колега. — Зараз учні не хочуть нічого робити руками на уроках праці. Уявляєш, навіть хрестика вишити не можуть! Кажуть: «Не вмію», — і все.
Ручна робота цінується в усьому світі. То чому нашим дітям не цікаво створювати власні мистецькі проєкти? Багато хто навіть не вміє зав'язувати шнурівки. Думаю, це еволюція мозку. Добре це чи погано, зараз важко сказати. Схоже, щось важливе відмирає, а щось удосконалюється.
Чи справді гаджети та швидкий доступ до інформації забирають у наших дітей здатність творити руками? І чи можемо ми як дорослі допомогти їм відкрити для себе радість від створення чогось унікального, щоб у майбутньому ці «залишки з колишніх часів» знову стали частиною їхнього світу?
А як ваші діти ставляться до ручної праці? Невже все заміняє телефон?
Сьогодні малюю спогади про море.