The Lost Flowers of Life / Втрачені квіти життя #fridaypoem

Від самого ранку так склалося, що я думаю про втрачені квіти життя. Життя тих, хто в самому розквиті сил загинули в цій клятій війні, боронячи рідну землю. Люди-квіти, сповнені любові до світла й слова, поезії та краси, які ще могли б дарувати світові свою любов до життя. Але країна-смерть холоднокровно й прицільно убиває ЩОДНЯ.

Спочатку дізналася про загибель на фронті молодої журналістки і театрознавиці Алли Пушкарчук, з квітучим позивним "Рута".

Просто нема слів.

А потім прочитала, що фермерське господарство "Сад Квілінського" на Полтавщині, власник якого загинув на війні, але троянди якого ростуть по всій Україні, більше не вирощує і не продає квітів. Те, що так довго плекалося, мов у труну помістилося в три речення, кожне з яких як цвях:

«Саду Квілінського більше немає.
Господар ферми — Ян Квілінський загинув на війні.
Сад Квілінського більше не вирощує і не продає квіти».

Просто бракує сліз.

У такі моменти я часто згадую поетичні рядки "Скоріше б уже весна
щоб нарешті розквітнути фіалкою" мого земляка, чудового поета і фотографа Максима Кривцова, який обожнював квіти і рудих котів, та на початку холодного січня країна-смерть його убила. Сьогодні я вирішила поділитися його останнім в його житті віршем.

Моя голова котиться від посадки до посадки
як перекотиполе
чи мʼяч
мої руки відірвані
проростуть фіалками навесні
мої ноги
розтягнуть собаки та коти
моя кров
вифарбує світ у новий червоний
Pantone людська кров
мої кістки
втягнуться в землю
утворять каркас
мій прострелений автомат
заржавіє
бідненький
мої зміні речі та екіпу
передадуть новобранцям
та скоріше б уже весна
щоб нарешті
розквітнути
фіалкою.

©Максим Кривцов, 5 січня 2024. Вірш написаний за два дні до загибелі автора на фронті

Коли навесні розквітли мої перші фіалки в саду, я не могла не думати про Максима. І відтоді для мене стала цікавою мова квітів. Не знаю, чи сьогодні так співпало, чи це певний знак, але розрадою після звістки про всі ці загублені квіти-життя я отримала пообіді емейл від одного мого улюбленого українського видавництва про передзамовлення на книгу Джессіки Ру "Флорографія: Ілюстрований довідник з вікторіанської мови квітів". Знаєте що я перше прочитала у вступі на першій сторінці прев'ю книги? "Рута — це жаль...". "Рута", втрачена нині навіки для всіх нас Алла Пушкарчук, що мала такий позивний... Яке болісне співпадіння.
Невимовний жаль.

Illustration by Jessica Roux Asphodels. The longing for the deceased. Асфодель. Мовою квітів означає тугу за померлим.

Такий сумний мій сьогоднішній #fridaypoem