Зустріч в осінньому парку

В одному зі старих парків Нью-Йорка, де золотисте листя падало повільно, наче час сповільнив хід, стояла вона — Алая. Її чорні кучері мерехтіли на сонці, а білосніжний топ і прості джинси робили її схожою не на модель із глянцю, а на справжнє, живе диво серед міської суєти. Вона не поспішала, споглядала, як промені граються між гілками дерев, і дозволяла собі просто бути.

Саме тут його погляд вперше її впіймав. Джей працював неподалік, у книгарні на розі. У перерву він завжди приходив у цей парк з кавою та книжкою. Але цього разу він забув і про каву, і про сторінки — бо вона зупинила час. Не поглядом, не жестом — просто своєю присутністю.

Він підійшов несміливо, з книжкою в руках.

— Гарна книга, — сказав він, показуючи «Джейн Ейр». — Але зараз мені здається, що я бачу зовсім іншу історію.

Алая усміхнулася — широко, щиро, трохи з подивом.

— І що ж це за історія?

— Можливо, про дівчину, яка випадково зупинила серце хлопця посеред осені.

І вона засміялася — легко, мов осінній вітерець. А Джей зрозумів, що це не просто осінь. Це початок чогось теплого. Можливо, навіть кохання.