Жриця Серцевини Зоряних Вод

У далекі часи, коли зорі ще співали пісні людям, а нічне небо було вуаллю богів, існувала священна водойма, що мала ім’я — Серцевина Зоряних Вод. Вона лежала посеред первісного лісу, закутана в тумани, і лише обрані могли знайти шлях до її берегів.

Кажуть, що саме там з’явилася Вона — Жриця Світла і Тиші. Її сріблясто-біле волосся спадало мов промені місяця, а в очах — глибоких і синіх, як саме небо — світились цілі сузір’я. Її називали Ліанель.

Одягнена в церемоніальну мантію, виткану з зоряного пилу й місячних символів, вона стояла між колами древнього каміння. На її чолі сяяв срібний обруч із вигравіруваними двома місяцями — повним і новим, знаком балансу та вічного циклу. В руках вона тримала кришталеву сферу, крізь яку можна було побачити істину — не словами, а серцем.

Ліанель не говорила багато, але її присутність дарувала спокій тим, хто шукав відповідей у небі, у воді, в собі. Кажуть, вона вміла лікувати душу без жодного дотику, лише поглядом, і що сама вода в озері бриніла її ім’ям, коли вона йшла берегом.

Легенда свідчить, що вона не була смертною. Її послало небо, аби зберігати рівновагу між світлом і темрявою, між бажанням і мудрістю. І коли її час минув, вона зникла в тумані, а зірки того вечора світили яскравіше, ніж будь-коли.

З тих пір, у найтихіші ночі, коли місяць торкається води, можна побачити постать у світлому — стоїть серед кам’яних кіл, тримаючи кришталеву кулю. І тоді вода в Серцевині Зоряних Вод знову шепоче: Ліанель ще тут.

Зображення згенеровані за допомогою нейронної мережі Leonardo.AI