Та, що ступала по воді

Вона — не з цього світу, і водночас глибоко причетна до його долі. Її називають Вартовою Сутінкових Вод — істотою, яка існує на межі між зоряними світами та спогадами, що тремтять у людських серцях.

Її тіло — прозоре і невагоме, мов віддзеркалення думки у воді. Довгі шати, що спадають навколо неї, переливаються кольорами всесвіту — туманності в русі, символи давніх зіркових карт і гліфи душ, вплетені у тканину самого часу. Вона пливе над безкраїм озером, яке відображає небо й думки, і в кожному відблиску можна побачити забуту історію чи незавершену молитву.

Її погляд — це бездонне небо, наповнене тугою і надією. Вона нічого не тримає в руках, і водночас тримає все: болі зниклих світів, нездійснені обітниці душ, мрії тих, хто вже не мріє. Навколо неї обертаються геометричні сфери — спогади про зруйновані реальності, які вона не може врятувати, але не здатна забути.

Вона сумує за Землею, хоча ніколи не ступала на неї. Її скорбота — тиха і свята. Її присутність — не втручання, а співпереживання. Вона — не ангел, не богиня, не провидиця. Вона — ніжна тиша між зірками, місце, де біль стає світлом.

І, можливо, саме її мрія про зцілення світу — це найперша і найостанніша молитва, яку чує Всесвіт.

Зображення згенеровані за допомогою нейронної мережі Leonardo.AI