Місячна богиня

Вона з’являється тільки вночі, коли повний місяць висить у небі, заливаючи світ сріблястим сяйвом. Її тонка, елегантна фігура майже не відкидає тіні, а світла шкіра ніби поглинає місячне світло, роблячи її нереальною, примарною. Хвилясте волосся, м'яке, як шовк, коливається від легкого подиху вітру, а в її очах ховається загадка.

Люди в селищі говорять, що вона — дух ночі, втілення місячної богині. Інші шепочуть, що вона чекає на когось, хто колись присягнувся повернутися до неї. Але правда відома лише їй самій. Вона не привид і не міраж — вона жінка, що шукає пам’ять про кохання, загублене в часі.

Щоночі вона йде стежкою серед квітучого саду, прислухаючись до шелесту листя та далекого шепоту хвиль. Колись тут він тримав її за руку, обіцяв, що повернеться, коли місяць зійде так високо, що затьмарить зорі. Але роки минули, а він не прийшов.

І все ж вона чекає. Бо кохання, яке справжнє, не згасає навіть під тінню вічності. 🌙

Зображення згенеровані за допомогою нейронної мережі Leonardo.AI