Дочка Лісу

Давно, ще до того, як люди оселилися в цих землях, у серці зачарованого лісу жила Дочка Лісу – дух природи, що оберігав рівновагу між світлом і тінню. Вона була ніжною, мов вранішній туман, і могутньою, мов сам вітер, що гойдав верхівки дерев.

Її довге шовковисте волосся переливалося відтінками зорі, а на чолі красувалися витончені оленячі ріжки, що світилися м'яким, пастельним світлом. У її очах можна було побачити відображення самого лісу – глибокого, мудрого й сповненого таємниць. Метелики, створені зі світла, кружляли навколо неї, відпочиваючи на її ріжках, як на тендітних гілках.

Кажуть, що той, хто побачить Дочку Лісу, здобуде її благословення – серце його наповниться спокоєм, а шлях осяється теплим світлом. Проте зустріти її могли лише чисті душею. Для інших вона залишалася лише легендою, шепотом вітру серед дерев та мерехтінням світлячків у нічному мороці.

Та навіть зараз, коли місяць освітлює лісові стежки, можна почути легкий дзвін її кроків і відчути присутність тієї, хто назавжди залишилася вартовою зачарованого лісу. 🌿✨