Справедливість

Привіт, друзі!

Останніми тижнями в моїй бульбашці багато позитиву. Квітів, гарних краєвидів, радості і надії. Іноді може здатись, що ці люди забули про війну, відсунули її десь подалі. Але це не так. Просто ми всі намагаємось не втратити, не дати порватись тій ниточці, яка пов'язує нас із нормальним життям, за яким ми всі дуже скучили. Просто ми ховаємо свій біль.

Говорила вчора із мамою. Її подруга пару місяців як поховала сина. Брат на цьому тижні ховав побратима. Зовсім молодого хлопця, який загинув у першому ж бою. Ні-ні, не здіймайте хвилю про погану підготовку, це не так. Йому просто не пощастило, як і іншим. Але інші відбулись пораненнями, а він був найближче до місця вибуху, тому загинув. Але я не про це. Мама ходила з подругою на кілька заходів для матерів загиблих. Авторська виставка малюнків пораненого ветерана, концерт церковних хорів. На день матері теж планується щось. Наші мами так багато пережили за своє життя. Страх, невпевненість, відчай. А зараз наші сиві, хоч усе ще молоді мами ховають своїх синів і живуть, підтримуючи одна одну. Ми ховаємо свій біль і постимо ангелів, котиків і квіти. Але пам'ять зберігає все, і знання ці й страшний досвід буде жити в наших дітях і внуках.

Вчора був день пам'яті жертв Другої Світової. "Ніколи знову". Але все повторилося. Світ не виконав обіцянку і допустив це. Хочеться доповнити це гасло фразою "Ніхто крім нас". Що ж, ми не забудемо, рано чи пізно помстимося і повернемо Справедливість.

На завершення ділюся віршем Василя Муліка із його першої поетичної збірки "Базальт". І сподіваюсь, що одного дня я буду ділитись віршами, наповненими іншими сенсами.

Справедливість загинула. Торік. У Бучі.
Помирала страшно, у вогні, зґвалтована...
Вони ж теж чиїсь діти? Так. Діти. Сучі.
Після пологів - варто було б відразу закопувати...

Польовою дорогою, вночі, під обстрілом
Тисне на газ Надія - позаду важкий трьохсотий...
"Тільки б довезти!" - шепоче та хреститься поспіхом...
Від батальйону Надії - залишилось меньше роти.

Любов волонтерить - дрони, пікапи, броніки -
Майже порожній офіс у середмісті Львова.
Лікує безсоння тістечками з "Верóніки",
Лікує тривогу канабінольними смолами.

Віра - майже осліпла від хлорпікрину -
Байдуже ловить сирени розпачливі звуки.
Вірі так само болять її незагоєні стигми -
Та цей біль фантомний - у Віри відірвані руки.

Ненависть та Гнів одягли арамідні комбези -
Ріжуть турбінами простір хижі сталеві примари -
Під крилами - смерть, замість душ - біонічні протези -
Ненависть та Гнів польоти виконують парою.

Правда - в піхоті. Ну де б іще бути Правді?
Видали "AR-ку" - Правда не може натішитись.
Правда і "AR-ка" - у кривди стоять на заваді.
Правда і "AR-ка" - єдине, що всім нам залишилось.

Не знає жалю, не згадає ніколи про милість.
Тиша. Світанок. Улюблений "триста-восьмий".
Згадуючи свою старшу сестру - Справедливість,
Крізь оптичний приціл на ворога дивиться Помста.

07.05.2023

P. S. AR-ка - це автомат.