Коли все скінчиться

Привіт, друзі.

Сьогодні мій допис знову присвячений ініціативі #FridayPoem від @lilideleopolis. Я вже давно не пишу віршів, але люблю їх читати.

Вірші - це не проза. Не можна прочитати збірку поезій залпом, як книжку. Вірші треба смакувати, робити паузи, думати... Сьогодні вірш, який я вибрала, належить вже відомому вам з моїх попередніх дописів Василю Муліку. Недавно вийшла його перша поетична збірка "Базальт", і я не змогла оминути таку подію. Маю екземпляр з автографом автора. ❤️ Мені приємно читати, як то там, то тут відбуваються презентації цієї збірки.

А ще ...вчора мобілізували рідного брата. Пройшов ВЛК. Ночував дома. Сьогодні кудись викликали на 7 ранку. Дружина в істериці... Але найбільше мені шкода маму. Попри всі мої заспокоєння, вона переживає. Та я вірю, що все буде добре. Тому і вірш такий - про те, як колись усе знову буде добре.

І коли все скінчиться й почнуть заростати шрами,
І буде все знов - передбачувано та усталено,
Ми раптом побачимо, як постаріли наші мами,
І раптом відчуємо, як ми самі постаріли.

І не будуть тривоги міста тривожити,
І не будуть сирени в підвали кликати.
І не будуть могили нестерпно множитись.
І не буде снайпер рахувати кліки.

І вирви в полях - маком красно кровитимуть,
І руїни-згарища зарясніють мальвами,
І постане вибір - між жити і далі жити,
І заграє весна - такими забутими барвами.

Перехрестя прицілів стануть доріг перехрестями,
Леза ножів - обернуться тістом і глиною,
І залишиться - десь у невпинному всесвіті -
Цей післясмак - кави, пороху та полину.

І тиша настане. Сторожко стихнуть гармати.
І не треба салютів, парадів, свята.
Ми лиш будем своїх обіймати. І плакати.
Обіймати і плакати. Плакати і обіймати.

І це зле, ненаситне та хиже вогнище -
Те, що зжерло доль і життів без ліку, -
Згасне. Здохне. Колись. А поки що -
Землю - тримають люди. Небо - тримають МіГи.

Василь Мулік.
06.08.2022.

Гарних вихідних усім та тихих ночей!

Дякую, що читаєте.

(джерело)