Дощ

Здається він іде цілу вічність. Дрібні блискучі краплі блистять на тоненьких ще голих гілочках ясеня за вікном. Іноді дощ переходить у мряку і туман, що висить у повітрі.

Вогкість проникає в неопалювані кімнати і коридори, забивається холодом у всі щілини і закутки, пролазить за комір.

Мряка збирається у краплі і біжить тоненкою павутиною струмочків по чорному асфальту, холодному металу, по вітровому склу. Краплі світяться сотнями вогників на склі, підсилюючи світло ліхтарів і фар.

У цей час чиїсь берці йдуть по розмоклій, але рідній землі, а краплі дощу стікають по обличчу. Весняної негоди не боїться хіба що гусенична техніка, та і то... Хочеться прошепотіти їм крізь просякнуті мрякою милі і кілометри - Потерпіть, рідненькі, ще трошки! Але дощ іде вже четвертий день, а війна - четвертий рік. І ніхто не знає, чи цей дощ надовго...